Ніхто вже не протирає потрійним одеколоном головку звукознімача в касетному магнітофоні. Як і не склеюють лаком зажеванную плівку в касетах.
Ніхто вже не різьбить телепрограми з суботньої газети і не підкреслює в ній цікаві передачі, на які потрібно встигнути.
Ніхто вже не зашиває капронові колготки. В екстрених випадках можна капнути крапельку клею. І ніхто вже не дає колготкам другу життя, виготовляючи з них губки для миття посуду і килимки в передпокій.
Ніхто вже не дарує на дні народження відріз «ситцю веселенького».
Ніхто вже не намагається приготувати піцу самостійно.
Ніхто вже не посилає сервелат в посилках.
Ніхто вже не набирає гарячу воду в чайник, щоб швидше закипіла.
Ніхто вже не зберігає корали в серванті.
Ніхто вже не підвішує в автомобіль чортиків і рибок-скалярій з крапельниці.
Ніхто вже не одягає комбінації під сукню.
Ніхто вже не називає бальзамін «Ванькою мокрим». А ополоник — «ополоники».
Ніхто вже не хизується умінням запалити сірник, зачепив про віконне скло або про штанину.
Ніхто вже не сміється над звичкою носити «семейники».
Ніхто вже не здає склотару. Навпаки, її купують.
Ніхто вже не питає «зайві квитки».
Ніхто вже не вважає, що розгадування кросвордів підходяще заняття для ерудитів.
Ніхто вже не вважає, що кращий засіб від кашлю — це банки. Або медовий компрес на ніч.
Ніхто вже не вішає ситечко на носик чайника.
Ніхто вже не заправляє ковдру в підодіяльник через дірку посередині.
Ніхто вже не витрачає половину місячної зарплати на оформлення передплати.
Ніхто вже не лякає дітей кар’єрою двірника. (ось станеш ти азербайджанцем, синку…))
Ніхто вже не ходить за хлібом в «булошную» і не відкушує від нього окраєць по дорозі додому.
Ніхто не висовується у вікно, щоб крикнути: «Серьожа, обідати». Сергій будинку проходить черговий рівень.
Ніхто вже не пере поліетиленові пакети.(а моя мама ще прала)
Ніхто вже не переписує «листи щастя» від руки.
Ніхто вже не кип’ятить капронові колготки з чорними трениками. І не скручує джинси і футболки, щоб прополоскати з хлорним відбілювачем.
Ніхто вже кожен вечір не заводить годинник і будильник.про.0
Ніхто вже не шкрябає перламутр з ялинкових прикрас, щоб використовувати його замість тіней для повік. І ніхто вже не підводить очі зеленкою. (це так..)
Ніхто вже не розбризкує воду з рота під час прасування білизни.
Ніхто вже не трясе флакончиком лаку, як маракасами, перш, ніж нафарбувати нігті.
Ніхто вже не вважає, що плитковий зелений грузинський чай зовсім неможливо пити. Як і натуральна кава годиться, тільки якщо раптово закінчився розчинну.
Ніхто вже при вигляді знайомого не підходить до нього непомітно ззаду і не закриває йому очі — угадуй, мовляв.
Ніхто вже давно не чистить зуби зубною щіткою з натуральною щетиною. Дивно, а вони були найдешевшими.
Ніхто вже не подає покупні пельмені, як головної страви на святковому столі.
Ніхто вже не навертає вату на сірник або шпильку, щоб почистити вуха.
Ніхто вже не чистить килими першим снігом або соком від квашеної капусти.
Ніхто вже не зачищає шкварочки від смаженої картоплі скоринкою хліба.
На тефлонових сковородах нормальні шкварочки не виходять.
Ніхто вже не пам’ятає чим відрізняється синя стерка від червоної. (Фигасе, я пам’ятаю..)Синя пере олівець, а червона — пере чорнило і проробляє дірки в папері.
Ніхто вже не сміється над зарплатою інженера.
Ніхто вже не спить в бігуді.
Ніхто вже не вважає, що банний день повинен бути один раз в тиждень.
Ніхто вже не їсть макарони без соусу.
Ніхто вже не пам’ятає, що вантуз також ефективний, як розрекламований очищувач труб, тільки він набагато швидше і незрівнянно дешевше.
Ніхто вже не набиває зимове взуття старими газетами.
Ніхто вже не використовує пляшки з під шампанського в якості скарбнички.
Ніхто вже не намагається зарядити таксофонную картку на холодильнику чи біля екрана телевізора. Якби ще «Візу» можна було «зарядити» таким чином!
Ніхто вже не колекціонує корисні поради з відривних календарів.
Ніхто вже не поєднує в бутербродах варену ковбасу з вершковим маслом.
Ніхто вже не робить гумки для волосся з махрових шкарпеток.
Ніхто вже не пророщує зелений лук на підвіконні. Ніхто не робить сережки-гвоздики з зубців гребінця-массажки.
Ніхто вже не наклеює переводилки на кахель.
Ніхто вже не ходить у фотоательє, щоб зробити щорічний сімейний портрет.
Ніхто вже не обмінюється марками та книгами.
Ніхто вже не вважає дзвінки перед початком кіносеансу і не закладається на 10 хвилин кіножурналу.
Ніхто вже не намагається зібрати кубик Рубіка за інструкцією з «Техніки молоді.»
Ніхто вже не вважає, що малинові волосся — атрибут виключно дам пенсійного віку.
Ніхто вже не прикрашає стіни випалюванням або карбуванням власного виготовлення.
Ніхто вже не труїть мух, комарів, мурах та тарганів одним і тим же дихлофосом.
Ніхто вже не в’яже банти на гриф гітари.
Ніхто і не згадає, що коли футболка стирчить з-під светра — це називається «з-під п’ятниці субота» і взагалі це просто непристойно!
Ніхто вже не залишає олію у сковороді «на наступний раз».
Ніхто вже не мріє поставити питання Знавцям, на який би ті не змогли відповісти.
Ніхто вже не носить ключ на шиї, як намисто. Та не залишає його під килимком біля дверей.
Ніхто вже не боїться, що зливний бачок в один прекрасний день все-таки впаде на голову.
І ніхто вже давно не чув свіжі анекдоти про Штірліца і Василя Івановича.
А давайте просто згадаємо, що і як було, а?
І світлі моменти і не дуже?
