“Тиждень тому з полону втекли 15 російських солдатів. Гонитва загнала їх у напівзруйнований дот. На пропозицію підняти руки і здатися вони відповіли кулеметним вогнем – в доті ще залишалися кулемети та боєприпаси.
До вечора наші солдати намагалися знищити росіян, але ті виявилися надто живучі, а дот – ще міцним. Вранці артилеристи підбили на пряму наводку зенітне знаряддя, але це не принесло великої користі – дот встояв, а росіяни огризалися вогнем. Ми понесли великі втрати.
Тільки до вечора другого дня двоє наших саперів підібралися ближче і вогнеметами випалили нутрощі бліндажа. І тут звідти вискочили два вогняних факела, двоє російських солдатів, які палко живцем, – з гвинтівками напереваги вони пішли на нас, стріляючи на ходу, вони зробили всього кілька кроків і впав.
Воювати з таким ворогом неможливо – російські б’ються до останнього, поки ще живі.”
Звідси
