Одним з національних страв Мексики є блюдо з загадковою назвою ескамолес (escamoles). Воно являє собою маисовую коржик з незвичайною начинкою, яка за смаком нагадує подобу суміш вершкового масла з горіхами. Туристи охоче купують такі коржі і багатьом з них навіть подобається їхній смак, проте мало хто знає про те, що служить начинкою. Виявляється, що всередині коржів знаходяться яйця гігантських чорних мурах Лиометопумов.
Коли ні про що не підозрюють чорні мурашки роду Liometopum відкладають яйця в коренях агави в Мексиці, за ними вже йде полювання. Безпосередньо перед тим, як личинки мають вилупитися, їх збирають і готують з них справжнісінькі і зовсім недешеві делікатеси.
Збирати ці личинки — зовсім непросте завдання, без захисного одягу не обійтися, так як реліктовий вид мурах, включений у Червону Книгу, захищаючи своє потомство випускає небезпечний для людини отруту. Що ж до смакових якостей личинок, то вони цілком їстівні, а по своїй консистенції яйця мурашок схожі на сир. Ще вони йдуть на мексиканський салат «Тако».
Ціна: 40 доларів за фунт (500 грам)
Рід Лиометопумы дуже древній. Деякі його види були виявлені палеонтологами всередині балтійського бурштину, тобто жили на землі вже 30-40 млн. років тому. Зараз же у всьому світі відомо 7-8 видів лиометопум. Мирмекологи без особливої праці розпізнають їх за своєрідною двокольорового забарвленням тіла, зубців на щелепах і крихітними очима, збереженим на тімені робочих особин. Одні робітники — великі, близько 7 мм завдовжки, інші — всього 3-4 мм.
Відомо, що різні за зовнішністю особини виконують в гнізді і різну роботу, але чим відрізняються обов’язки великих і дрібних лиометопумов, поки не відомо.
У нашій країні лиометопумы зустрічаються у двох далеко віддалених один від одного областях: на півдні і заході європейської частини і в Приморському краї. До останнього часу вважалося, що там і там живе один і той же вид – лиометопум європейський.
Як один вид з розірваним ареалом він включений і в Червону книгу. І тільки зовсім недавно виявилося, що далекосхідні лиометопумы являють собою особливий вид – лиометопум східний. На відміну від європейського чорне у нього тільки черевце, а голова така ж червона, як і груди. Лиометопум східний зустрічається ще рідше, ніж європейський. У Приморському краї ці мурахи відомі лише у трьох районах.
Біологія обох видів досить схожа. Вони влаштовують гнізда всередині стовбурів дерев, використовуючи для цього природні порожнини або дупла. Європейський вид оселяється переважно всередині старих дубів, тоді як далекосхідний воліє чорну ялицю.
З дев’яти виявлених гнізд шість розташовувалися саме у ній і лише три сім’ї влаштувалися в інших породах: березі, ільмі і монгольською дубі. Працюючи над спорудженням гнізда, мурахи розширюють внутрішні порожнини стовбура, а тирса в щелепах виносять назовні і скидають вниз, деколи з висоти більше метра. Інші мурахи, що працюють у підніжжя дерева, підбирають впали шматочки і відносять подалі від стовбура.
Цікавою особливістю поведінки мурах є їх реакція на ворога. Варто доторкнутися до біжучого лиометопума, як він падає, прикинувшись мертвим, або, піднявши черевце, починає кидатися з боку в бік.
З сигналом небезпеки пов’язані цікаві взаємини між мурахами і середземноморської синицею-гаичкой. Мурахи становлять смертельну небезпеку для гніздяться в дуплах цих дерев гаичек. У відповідь на небезпеку у птахів виробилась спеціальне захисне поведінка: помітивши мурах, бігають біля входу в дупло, синиці ловлять їх дзьобом і розтирають по корі дерев. «Хмари» феромонів тривоги, що виділяються при цьому з розчавлених мурах, змушують інших лиометопумов триматися подалі від дупла.
Обидва види мурашки активні протягом усього теплого періоду. У червні в сім’ях з’являються самки і самці. Розмноження лиометопумов майже не вивчено.
Хоча лиометопум європейський в даний час досить звичайний в деяких країнах південної Європи, у нас в країні і він, і лиометопум східний заслуговує суворої охорони.
Далекосхідний вид вкрай рідкісний і є ендеміком.
Звідси
