Перші прилади нічного бачення в СРСР з’явилися ще на початку Великої Вітчизняної війни, коли ними стали оснащуватися танки БТ. Пізніше їх почали використовувати на флоті та в авіації, проте мало хто бачив перші прототипи цих приладів. У 1941 році окреме бюро Всесоюзного електротехнічного інституту розробив перші прилади нічного бачення, якими могли оснащуватися автомобілі, а також створило портативну версію приладу для розвідників.
Перший прототип був встановлений на вантажний автомобіль ГАЗ-АА. В кабіні знаходився бінокль з електронно-оптичним перетворювачем світла і двома лупами, службовцями для збільшення зображення і його повороту на 180 градусів. На даху встановили фару з потужною лампочкою на 250 ват, прикриту світлофільтром, пропускавшим тільки невидимі людському оку інфрачервоні промені. Світло считывался електронно-оптичними перетворювачами бінокля і перетворювався в картинку. Харчування системи забезпечували встановлені в кабіні акумулятори.
Водій міг їхати в повній темряві зі швидкістю до 25 км/год, так як видимість була обмежена 30-ма метрами.
Портативна версія для ведення розвідки являла собою аналогічну систему в мініатюрі. Прилади кріпилися ременями і кронштейнами на тіло людини, а їх загальна вага не перевищував 10 кг. На грудях перебувала фара ГАЗ-АА з автомобільної лампочкою в 12-15 Вт, вище неї був встановлений бінокль, а на спині висів акумулятор.
