Останні дослідження різко переглядають оцінки того, наскільки наші гени визначають тривалість нашого життя. Революційне дослідження Інституту науки Вейцмана в Ізраїлі показує, що генетика може пояснити до 55% варіації очікуваної тривалості життя, що значно вище попередніх оцінок, які часто коливалися між 20-25%, а іноді опускалися до 6%. Це відкриття має глибокі наслідки для досліджень старіння, вивчення довголіття та нашого фундаментального розуміння життя.
Проблема з попередніми даними
Попередні дослідження спадковості тривалості життя були ненадійними через неповні дані про те, як люди помирають. Історично склалося так, що було важко відрізнити смерті, спричинені генетичними факторами (старіння, хвороби), від зовнішніх факторів (нещасних випадків, інфекцій). Нове дослідження розглядає цю проблему за допомогою передових статистичних моделей для відокремлення внутрішніх (внутрішніх) смертей від зовнішніх (зовнішніх). Цей підхід покращує точність, оскільки чим старші ми, тим більша ймовірність того, що будь-яка смерть сталася через внутрішні причини.
Чому дослідження близнюків важливі
Команда проаналізувала дані тисяч близнюків, у тому числі тих, які виховувалися окремо – важливий елемент, якого не було в попередніх дослідженнях. Дослідження близнюків ідеально підходять для виділення генетичних ефектів, оскільки вони контролюють вплив навколишнього середовища, наприклад спосіб життя, дієту та освіту. Порівнюючи однояйцевих близнюків (які мають майже ідентичну ДНК) з різнояйцевими близнюками (які мають приблизно половину спільної ДНК), вчені можуть більш чітко визначити, наскільки генетика визначає ознаку — у цьому випадку тривалість життя.
Значення цифри 55%
Оцінка спадковості в 55% узгоджується з генетичним впливом, що спостерігається в інших складних ознаках, таких як зріст. Це свідчить про те, що тривалість життя, як і багато аспектів людської біології, глибоко вкорінена в нашій генетичній структурі. Дослідники кажуть, що такий високий ступінь успадкованості виправдовує відновлення зусиль з ідентифікації конкретних генів, пов’язаних з довголіттям.
«Якщо спадковість висока, як ми показали, це створює стимул для пошуку генетичних варіантів, які продовжують життя, щоб зрозуміти біологію старіння та, можливо, націлити його терапевтично».
– Бен Шенхар, Інститут Вейцмана
Майбутні дослідження та терапевтичні наслідки
Результати дослідження не дискредитують попередні дослідження; вони підкреслюють обмеження раніше використаних даних. Наступним кроком є перевірка цих результатів за допомогою більш детальних сучасних наборів даних. Виявлення конкретних генів, відповідальних за довголіття, може відкрити нові терапевтичні стратегії для уповільнення старіння та продовження життя людини.
На завершення це дослідження переконливо демонструє, що генетика відіграє набагато більшу роль у визначенні тривалості нашого життя, ніж вважалося раніше. Це відкриття відкриває захоплюючі можливості для подальшого вивчення біології старіння та потенціалу втручань для покращення довголіття людини.
