Зима, на вулиці -20, м’яко стелить сніг, у вікні стоїть хлопець років 14 і дивиться як у дворі хлопці грають у хокей. Йому дуже хочеться теж пограти, але його не візьмуть. Не тому, що у нього немає ключки або майки збірної з хокею, а тільки тому, що він вигнанець. Ізгой для хлопців з двору, ізгой для однокласників. Він один і немає друзів. Все, що йому залишається, це не голосно зітхаючи дивитися на вулицю крізь промерзлі скло і мріяти, що прийде день і у нього з’являться друзі, ну або хоча б один друг.
Він не такий як усі, не вхожий не в одну компанію. В школі коли однокласники на перебій тріщать про нових комп’ютерних іграх і фільмах, він обтикатиметься в підручник з російської мови і заново рядок за рядком перечитує правила. Він вже вкотре перечитує підручник від кірки до кірки, знає вже майже кожну сторінку напам’ять, а що йому ще робити, адже у нього немає комп’ютера вдома, він не грає в онлайн-ігри, не тусується вКонтакте, не переписується в аскьке. Все, що у нього є, це тільки книги.
Батьки обоє працюють на заводі і просити у них комп’ютер на день народження зовсім не реально. Тут або, що те в холодильнику перекусити або купити комп’ютер. Вибір лягати на перше. Але чим далі чуючи розмови про комп’ютер і казковому світі під назвою інтернет, школяр 14 років все більше і більше хоче цю диво-машину. Думки про інтернеті і комп’ютері кожен день все підсилюють бажання познайомиться з цієї диво технікою не дають спокою школяреві. Вже засинаючи і прокидаючись він бачить цю диво-машину на своєму старенькому письмовому столі. Він вже навіть вирішив куди прибере зі столу всі підручники та журнали, як звільнить місце під диво-монітор, клавіатуру і мишку. Але вмившись зі сну і перекусивши бутерброда з маслом і запиваючи чаєм, він розуміє, що це лише мрії.
Так проходить місяць за місяцем, чверть змінює чверть і настає місяць травень. Школа закриває свої двері, випускаючи на вулицю ораву ще вчора колишніх школярів, а вже сьогодні вільних дітей від уроків, домашніх завдань і контрольних, у підворіття, на лавочки з пивом і на дискотеки з дівчатками. Життя кипить. Але не у підлітка років чотирнадцяти. Літні канікули, а він один і знову біля вікна, сумно і тихо зітхаючи дивиться у двір як хлопці грають у футбол. Лише зрідка відриваючи погляд від вікна і поглядаючи в бік старого письмового столу, на якому так не варто його мрія.
Повернувшись з роботи мати, на швидку з того, що було зготувала вечерю. Прийшов батько з роботи. Вся сім’я сіла вечеряти. Мати перша тримала слово, батько тільки кивав, воно взагалі не багатослівний, позначається любов в дитинстві до спорту, а саме до боксу. На дворі літо і ти мій любий синку не будеш гнити тут в кам’яних джунглях, а поїдеш до бабусі в село. Завтра на автовокзал, ось тобі квитки, бабуся в курсі, що онучок їде полоти грядки.
Ну, а що сперечатися? А яка різниця на яку вулицю дивитися і через які скла? Мовчки кивнувши головою, підліток 14 років пішов збирати сумку.
Прокинувшись вранці, перекусивши на легку, взявши сумку, підліток 14 років вийшов з квартири. Ліфт слухняно відрахувавши поверхи довіз його до першого поверху, не сміливо, а вірніше він обережно прочинив двері й визирнув на вулицю. Усі зайняті своїми справами, загрози немає, ні хто його не бачить з дворової шпани, значить сьогодні обійдеться без стусанів. Не піднімаючи погляду, швидко привітавшись з бабульками сидять біля під’їзду, швидко посеменил вздовж паркану будинку. До автовокзалу йти хвилин 20. Ось тут самий важкий квест, як пройти весь цей шлях не зустрівши по дорозі тих, хто обов’язково запитає, а «сиги є», або «дай подзвонити у мене своя сімка». Але і це квест на подив був пройдений, видно місцева інтелігенція, ще не прокинулася після выжранного вчора вина за 40 рублів в міксі з пивом.
Юного мандрівника в село до бабусі, дане везіння почало лякати. Вийти з під’їзду, пройти до автопарку і не натрапити ні на кого, такого ще не було. Але не дарма кажуть, бог любить трійцю, і якщо два перших квесту походу по місту пройшли вдало, то третій квест — буде ще успішнішим.
Знайшовши потрібний автобус, ще вчорашній школяр, а сьогодні вже копач городів, сів на своє крісло згідно з купленим квитком і став чекати відправлення автобуса. Люди почали забивати автобус своїми тілами, шукаючи свої місця і розштовхуючи сумки по кутах. Копач городів, повелитель кропу і помідорів, намагався не дивитися на людей, так і намагався зробити так, що б і люди його не помічали. Навіщо йому зайві проблеми, а?
Не гучний голос відірвав хлопчика років 14 від улюбленого заняття дивитися у вікно. Поруч з ним на сусіднє крісло сів пасажир. Поклав невелику сумку собі на коліна і спрямував свій погляд у перед. Водій оголосив про відправку автобуса. Хлопець відкрив сумку, дістав від туди, що то не великого розміру, поклав собі на коліна, розкрив його навпіл, одну з половин осяяла синя заставка привітання. Побачивши цей апарат, мрійник про диво комп’ютері застиг на місці. Намагаючись не дихати, щоб не злякати хлопця з комп’ютером, майбутній володар клавіатури і мишки почав роздивлятися цей предмет. На стільки близько, він ще ніколи не бачив комп’ютера.
Хвилини через дві, згадавши, що треба ще й дихати, а не тільки дивитися на монітор, вчорашній школяр, не голосно набравши повітря в легені все не відводив погляд від хлопця який шаманив в цій диво-машині. Хлопець, спритно переходить між вікон, запускав які програми, що дивився, потім записував, потім, що то виправляв і знову перевіряв. Потім зупинився на секунду, сказав не голосно вголос: «Знову Яндекс все відкинув! 3 місяці роботи, а результат мізер. Зараз знову доведеться змінювати ціни в Сапі»
Від набору не зрозумілих слів, юний «хакер» аж закашляв, кисень знову закінчився в легенях, а дихати знову забув. Але саме ця нестача кисню і кашель, змусила молодого людини ругающего Яндекс, повернути голову в бік майбутнього адміна аськи і саме ця секунда і стала переломною в його подальшому житті.
— Привіт! Я Олексій. А тебе як звати?
— Мене? — чатів майбутній король впав у ступор.
— Ну так, тебе. -посміхнувся хлопець проклинає Платона.
— Мене, мене, мене звати мене звуть Гена.
— Дуже приємно, Гена!
— Скільки років тобі, Гена?
— 15, а тобі?
— 15, 5, скоро буде 16!
Гена перевів подих, набрав повні легені повітря і сказав:
-А можна подивитися комп’ютер? Я до цього тільки на картинці їх бачив.
Олексій зробив вигляд, що все нормально і хлопець не дебіл, але коли Гена взяв комп’ютер і став як неандерталець розглядати його, Олексій почав міняти свою думку про Гені.
— Гаразд, давай сюди, мені працювати треба.
— А чим ти займаєшся?, у плані, що робиш, чим займаєшся, що за робота? Не впевнено спитав Гена.
— Я вебмастер! Заробляю гроші в інтернеті. У мене є декілька сайтів, на них і заробляю! Гордо за свою справу відповів Олексій.
Олексій подивився на Гену і зрозумів, що даремно ось так без підготовки випалив стільки інформації. Гена сидів і дивився на Олексія з не розуміючим поглядом, злегка відкривши рот, а очний нерв постійно подергивался. Олексію, треба було щось терміново робити, інакше б у Гени ось ще чуть чуть і потекла б слина з куточка відкритого рота. Видно було, що відповідь Олексія занурив Гену в нірвану і якщо вже зараз він не поверне його назад в автобус, то Гену вже ні хто і не що не поверне.
Крутий вебмастер, вирішив, що треба діяти і почав повільно більш дохідливій формі пояснювати, що ж все це означає.
— Розумієш Гена, я створюю сайти, наповнюю їх текстом, потім чекаю, потім знову наповнюю текстом і коли підходить час починаю продавати з цих сайтів, посилання на інші сайти. Тим самим заробляю гроші.
Гена почав відходити, в його очах з’явився маленький вогник життя. Закривши рот і витерши слину рукавом сорочки, Гена довго зібрався з думками, а потім запитав:
— І як?
— Та нормально! швидко відповів Олексій, отримую гроші на гаманець вебмані, потім виводжу їх на картку, що б сума не збиралася велика і ні хто гаманець не зламав і не забрав всі разом. Коротше на сигарети і пиво вистачає, ну якщо напружитися, то і на семки буде. Все як на духу сказав Олексій.
І тільки потім зрозумів, що знову поквапився і ще раз розірвав на шматки незайманий не зворушений мозок Гени такими словами .
Отходняк у Гени на цей раз узяв трохи менше часу, але було видно, як усіма силами Гена намагається відновити свій мозок, порваний на шматки сайтами, посиланнями, вебмані і грошима на кошелке які хтось вночі хоче відвести. І лише тільки удар Гененой головою об скло автобуса з-за того, що він наскочив колесом на яму, зміг повернути мозок на місце.
Гена тихенько повернувся в бік вікна, потираючи рукою шишку вскочившую при знайомстві з вікном автобуса, став дивитися кудись вдалину і думати, ось, що зараз саме сталося.
Набравши побільше повітря в легені, Гена повернувся до Олексія і запитав:
— А скільки можна заробити в інтернеті, ну припустимо в місяць?
— Можна легко заробити в інтернеті за 1000$! Не звертаючи уваги на Гену відповів Олексій
Це був удар нижче пояса, який Гена не очікував. Заробити в інтернеті 1000$. Гена намагався зрозуміти, як можна в інтернеті заробити, він не міг зрозуміти самої дії. Генін мозок вже стогнав і просив перестати так напружуватися.
-Навчи мене! Покажи мені як треба і я сам все зроблю! Майже голосно проволав Гена на весь автобус.
Люди їхали мирно і тихо і навіть ті, хто спали і дрімали, подивилися на двох хлопців з зацікавленим поглядом. На їхніх обличчях був один і теж питання, що ж так просить показати хлопець з скуйовдженим волоссям і дебільним поглядом.
— Гаразд, гаразд, чого ти розкричався? Прошипів Олексій. Я навчу тебе заробляти в інтернеті.
— І сайти робити і що б гроші з гаманця не забрали! Навчиш? все не вгамовувався Гена.
— Так, навчу. На видиху і напівпошепки від безвиході відповів Олексій.
-Для початку тобі потрібен інтернет. Почав Олексій.
— У мене немає інтернету. Відповів Гена.
-Це сумно! Зауважив Олексій.
— Так тобі потрібен комп’ютер.
— У мене і комп’ютера немає! Засмучено сказав Гена.
— Це прикро! Відповів Олексій, розуміючи як він потрапив з новоспеченим учнем.
— Зрозумій тобі це треба, для того що б почати заробляти в інтернеті, без цього ніяк. Чому досі не купив собі комп? Попроси батьків!
Гена опустивши голову, мовчав.
— Гаразд, це не проблема. Адже ти їдеш до бабусі у село, вірно? Так от там є поруч село під назвою Лохово, а в селі є ферма одного комерсанта. Коротше там постійно влітку потрібні робітники, за свинями, коровами дивитися, прибирати гній. Ось літо Погоди відробиш і на комп заробиш! Що скажеш?
Гена секунду уявив як прибирає гній за коровами і годує свиней протягом трьох місяців. Його не багато початок нудити від цих думок. Але все таки бажання обзавестися диво-технікою, комп’ютером та інтернетом, взяло гору над усіма сумнівами.
— Згоден! Відповів Гена.
— От і чудово. Будеш працювати на фермі, а вечорами буду тебе вчити всьому, що знаю. Сайти створювати, оптимізації, перелінковці та іншим премудростям SEO. Тим більше, що зараз літо, на форумах і в самому інтернеті з’явилося багато школярів і нам мега-крутим вебмайстрам доводиться йти у відпустку, щоб не бути кинутими на бабки з їх боку.
А тим часом автобус, під’їхав до села Трифакино, куди їхав Гена зі своїм новим другом SEO-гуру по заробітку в інтернеті. Вийшовши на зупинці на головній дорозі, до села треба було ще йти два кілометри. Новоспечені друзі вирушили в дорогу, де вже по дорозі Олексій почав розповідати Гені де і як заробити перші гроші на домен та хостинг.
Продовження слідує….
